|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
|
|
|||
Бек Сіхі — успішна молода директорка з соціальних медіа у видавництві, яка починає відвідувати психіатра через свою… як це назвати?… депресію? Вона постійно почувається пригніченою, тривожною, невпевненою в собі, але водночас надто осудливою до інших. Уміло приховує свої емоції на роботі й серед друзів, демонструючи спокій і легкість, яких вимагає її стиль життя. Та цей зусилля виснажує, пригнічує й заважає їй будувати глибокі стосунки. Це ж не може бути нормально.
Але якщо вона така безнадійна, чому завжди може викликати в собі бажання до улюбленої вуличної їжі — гострого рисового пирога ттокпоккі? Може, саме так і виглядає життя?
Записуючи свої діалоги з психіатром протягом дванадцяти тижнів, Бек починає розплутувати петлі зворотного зв’язку, імпульсивні реакції та шкідливі звички, які тримають її в замкненому колі самознищення. Частково мемуари, частково книжка самодопомоги, «Я хочу померти, але хочу їсти ттокпоккі» — це видання, яке варто тримати поруч і відкривати у хвилини темряви.